Ірина Рицай – заступниця начальника відділення поліції №1 (м. Ківерці), керівниця слідчого відділу, майор поліції і єдина жінка-очільниця слідчого підрозділу в поліції Волині.
Двері в кабінеті Ірини – завжди відчинені, отже, відкрита та завжди готова прийти на допомогу колегам. Особливо така підтримка потрібна молодшим співробітникам, менш досвідченим. Та навіть якщо не допомогу, то розраду, пораду чи підказку в Ірини Вікторівни можна отримати завжди. Це знають усі.
Ірино, у вас хтось з батьків правоохоронець, що ви вирішили стати поліцейською?
Тато колись працював тоді ще в міліції, зараз воює на Сході. Мама вчителька.
Ким у дитинстві мріяли стати?
Колись у першому класі я говорила, що хочу стати вчителькою, як мама. Але сталось навпаки – як тато (усміхається – ред.). Закінчила Львівський університет внутрішніх справ і фактично одразу почала працювати в слідстві. З середини 2021 року несу службу тут, в Ківерцях, на посаді заступниці начальника, керівниці слідчого підрозділу.
Доводиться чути, що слідство – це робота не для жінки?
Взагалі поліція – це не для жінки, - іноді з таким стикаюся і категорично не згодна з цим твердженням. Більшість жінок доводять якраз прямо протилежне. Адже жінка в деяких випадках може працювати навіть ефективніше, знайти кращий підхід до людей, довше присвятити час роботі. У мене в підпорядкуванні 15 осіб, і всі несуть службу в рівних умовах, я це підтримую.
Ви свого часу працювали і в Луцьку. А чим вирізняється служба в Ківерцях і на території обслуговування Ківерцівського відділення поліції?
Може здатись, що це невеликий колишній районний центр, але для Волині це як «маленьке Чикаго», тобто тут може довго нічого особливого не траплятись, але потім як станеться – то знає вся країна. У нас дуже велика площа території обслуговування. Є населені пункти, які знаходяться приблизно за 70 кілометрів від відділення, а це все час, дороги прямої немає або погана, тож слідчо-оперативна група іноді їде і півтори години. І навіть якщо в нас небагато реєстрацій за добу, іноді опрацювання одного повідомлення, наприклад, про крадіжку у дуже віддаленому селі, може зайняти і цілий день часу. Щоб якісно зібрати матеріали, потрібно все належно оформити, максимально опрацювати місцевих, опитати, хто що чув і бачив, переглянути камери спостереження, зібрати слідову інформацію. На щастя, в селах люди завжди допомагають і дуже обачні.
Чим ще славиться Ківерцівщина – це лісами. Вони – наше багатство, але, на жаль, люди проводять незаконну порубку, і ми з цим боремося разом з іншими колегами, з лісниками. Коли я вперше приїхала в село Башлики, де, за нашою інформацією, незаконно рубали деревину, то почула: «Чому ви сюди приїхали? Це наша земля, я що хочу, те на ній і роблю». Людина навіть не розуміє, що ми виконуємо свої законні обов’язки. Після цього ми приїхали туди з силовиками, на невідкладний обшук, і господар виставив перед нами своїх дітей, сказавши їм: «Стійте тут, бийте їх в ноги, проколюйте ноги вилами».
І чим завершилось?
Обшук ми провели, незаконну деревину вилучили, прийняли законне рішення. Там специфічні люди, адже коли приходимо на обшук, то всі знають свої права, читають ухвалу суду. Але те, що ліс красти не можна, вони нібито не знають. Ми дуже багато працюємо над виявленням незаконних порубок і протидії їм. Не скрізь можна доїхати. А на місці потрібно провести огляд, накреслити схему, потім провести обшук, - все це займає багато часу. Але значна частина в розрізі області саме наших проваджень по незаконній вирубці минулого року скерована до суду.
Чи маєте ви справу з домашнім насильством?
За законодавством, щоб кривдника притягнути саме до кримінальної відповідальності, має бути систематичність вчинення насильства. Тобто поліцію однозначно про такі випадки повідомляти треба. Коли я в складі слідчо-оперативної групи раніше приїжджала на такі виклики, то відбирала заяву й пояснення, ми приймали необхідне рішення. Але коли приїжджала туди знову і знову, і все це повторювалось, то йшлось уже про безпеку потенційної жертви. Деякі випадки завершувались смертями жінок. Для мене особисто найгірше, коли це бачать і від цього страждають діти. Сьогодні є куди звернутись, є де отримати першочерговий захист, жінкам та і будь-кому іншому про домашнє насильство не можна мовчати. Люди змінюються дуже рідко.
Зараз ви особисто на події виїжджаєте?
Постійно. Часто потрібно допомогти прийняти правильне процесуальне рішення на місці. Нормативними документами передбачений виїзд на всі тяжкі і особливо тяжкі злочини. Також коли йдеться про затримання в порядку статті 208 КПК України. Якщо не їду, то точно весь час «на телефоні». Тут головне – все належно задокументувати, щоб довести справу до суду.
Слідчих можливо обдурити?
Іноді намагаються. Але тут питання досвіду. Коли допитуємо підозрюваного і це чує недосвідчений слідчий, то може повірити йому відразу. Всяке може бути, є різні «віртуози». Але все треба сприймати з сумнівом.
Чому ви вимагаєте писати не пістолет, а «предмет схожий на пістолет», не канабіс, а «речовина схожа на наркотичну»?
Навіть якщо, до прикладу, викрадено золоті прикраси, то не можна писати таким формулюванням, поки немає висновку експерта. Адже ми на місці не є спеціалістами, щоб визначити, чи це дійсно дорогоцінні ювелірні вироби, чи якась підробка. В більшості, ми це все розуміємо, але юридично - має бути висновок експертизи. Тож поки такого висновку немає, пресслужба мусить писати саме ось так. Адже потім це може не сприяти неупередженому розслідуванню і доведенню справи до кінця.
Можливо, були якісь складні чи навіть загадкові справи у вашій службі?
Так, пригадую один випадок, ще коли працювала в Луцькому підрозділі. Було повідомлення, що матір вбила новонароджену дитину. Її в стані депресії після пологів доставили до лікарні, дитини на той момент не знайшли. Тоді вирішили, що справою має зайнятись жінка-слідча. Це випало на мене. Я одразу ж поїхала до породіллі в лікарню, вона нормально поговорила зі мною та повідомила, що нібито згодувала дитину собаці. Ми вилучили цю собаку, помістили її до кінологів, відібрали всі зразки і вже за день мали робити розтин тварини. Інтуїція підказувала мені, що щось не так. І напередодні цю жінку виписали з лікарні, вона подзвонила, що щось згадала, сказала, що прийде до мене на роботу в поліцію. Я спустилась з другого поверху і побачила її з пакетом в руках. Тоді одразу зрозуміла, що всередині: там було тіло дитини. Цікаво, що жінка мала хорошу роботу, двох старших дітей, на жодних обліках не перебувала, характеризувалась позитивно. Тож те, що різні кричущі випадки трапляються лише в неблагополучних родинах, – це стереотип. Її засудили, вона повністю визнала свою вину. Але цьому сприяло те, що вона довірилась мені, ми багато спілкувались. Напевно, тут подіяло і те, що я жінка, навряд вона б так довірилась чоловікові.
У вашій професії є якісь забобони?
У мене немає як таких. Але в наших судмедекспертів є. Ми з ними ніколи не прощаємось після виїзду. Щоб не зустрітись до кінця дня ще раз. Просто кажемо «Щасливо».Але трапляється по-різному.
Був випадок, коли зі мною хотіла поспілкуватись екстрасенс. Це було кілька років тому, коли двоє дівчат підліткового віку у Луцьку покінчили життя самогубством шляхом повішання: спершу одна, через кілька тижнів її подруга. Тоді на чергову частину дзвонила якась жінка і пропонувала свою «допомогу». Я відмовилась. Натомість, дізналась, що обоє жертв читали книгу «50 днів до мого самогубства», вирішила теж її прочитати. Але судять по назві. Там дійсно неповнолітня дівчинка описувала кожен день нібито до скоєння самогубства, як їй важко жити, суспільство не таке і так далі. А в кінці вона просто інсценувала своє самогубство, а насправді почала нове життя. На жаль, ці дівчата, які покінчили з життям реально, не справились з прочитаним. Обоє були близькими подругами, ні з ким не говорили про це, тримали в собі. Тому з дітьми потрібно говорити постійно.
Та й взагалі з людьми потрібно спілкуватись. Декому іноді треба просто виговоритись.
Але загалом у мене є певні правила, яких дотримуюсь: не приносити роботу додому, не сприймати все дуже особисто. Перші кілька разів, коли приїжджала на випадки смерті, було непросто. Родичі стоять поруч, плачуть, мені теж навертались сльози. Але я зрозуміла, що треба поставити бар’єр, бо довго я так не протягну. Днями в нас чоловік жорстоко поводився з собакою, ми це документували, то молодша колега-слідча дуже болісно сприйняла цей випадок. Порадила їй не брати це так близько до серця, бо нерви не витримають.
Як справляєтесь з негативом ви?
Рятує спілкування. Не обов’язково на наболілу тему. Іноді я телефоную подрузі, виголошую три хвилини монологу. А потім вона запитує: «Ти виговорилась? Ну давай тепер поговоримо».
Я люблю позитив. Якщо ситуація вже так склалася, ми нічого не змінимо, ми лише можемо прикласти максимум зусиль, щоб виправити її в подальшому. Якщо ставитимемось до цього з усмішкою, з позитивом, то легше цю ситуацію переживемо, якою б важкою вона не була.Загалом, я в житті дуже прямолінійна, що думаю – те й кажу.
Був у нас випадок, коли прийшла на роботу молода слідча, тільки з університету. Через війну в них не провели випускного, і вона була дуже засмучена через це. Ми вирішили їй організувати хоч невеличке свято. Зібралися на вулиці, вишикувались у дві шеренги, запросили її. Дівчина не розуміла, що відбувається. Але ми її привітали, аплодували, обсипали монетами. До речі, випускників-курсантів завжди обсипали монетами на щастя-здоров’я-достаток. Але ми цю традицію зробили прямо біля відділення. Наша працівниця лишилась задоволеною.
Ми спілкуємось 8 березня. Яке ваше ставлення до цього дня?
8 березня – це в першу чергу про права. І тут багато залежить від самих жінок. Напевно, це день уваги до жінок, і зараз вона потрібна та дуже необхідна. Якщо жінка й берегиня, то хіба що вдома. У суспільстві вона виконує точно такі ж функції, як і чоловік, і іноді справляється набагато краще в багатьох речах.
А якщо добро переможе зло, вам буде ще що робити?
Це утопія. На жаль. Добро однозначно переможе. Але правопорушення і злочини як були, так і будуть. Можливо, вони видозміняться, зміняться трохи наші функції. Але робота для нас однозначно буде.
Розмовляла Ольга Бузулук
Сектор комунікації поліції Волинської області
